Не кради. Конспект уроку з основ християнської етики 8 клас

Морально – духовний аспект притч “Про доброго самарянина” та “Про гірчичне зерно”

Рекомендовано для використання на уроках

основи християнської етики та позакласних заходах

Необхідною передумовою виходу із соціально-економічної кризи є подолання морально-духовного занепаду. Як правило, за негараздами суспільства стоїть його моральне зубожіння. У зв’язку з цим на даному етапі суспільного розвитку актуалізується морально-практична проблематика, а саме: любов до ближнього, питання добра та милосердя.

Історичний досвід показує, що звернення до проблеми милосердя є характерним вже для ранніх періодів цивілізаційного поступу, проте ця тема залишається актуальною і в наші дні. Першим учителем науки милосердя є сам Господь, який власним прикладом навчав людей моральної поведінки. За словами Святішого Отця Івана Павла ІІ: “Христос, об’являючи Божу любов – милосердя, одночасно вимагав у людей, щоб вони давали себе вести шляхом любові та милосердя.”[1]

“Будьте милосердні, як Отець ваш, що на небесах” (Лк. 6, 36), − взиває до совісті кожного Христос. І в цих словах Спасителя стверджується, по-перше, те, що Господь є милосердний, який зі Свого милосердя створив світ, і зі Свого милосердя турбується про нього; і, по-друге, що ми маємо право тільки тоді щиро і без осудно для себе помолитися до Бога “Отче наш”, коли творимо добро та плекаємо в своєму серці чесноту милосердя, завдяки якій ми наближаємося до Бога.

       Милосердна людина не ділить людей на своїх і чужих. Приклад справжнього милосердя подає нам Христос в “Притчі про милосердного самарянина”. Самарянин допомагає жертві, пограбованій і побитій розбійниками, яка належить до чужого народу, до іншої релігії, і з ними ворогує його народ Самарії. Більше того, милосердний самарянин вчить нас якнайповніше допомогти ближньому.

       Любов і милосердя віддзеркалюються у творені добра. Добро − все те, що походить від Бога; благо, яке є важливим для людського життя і дає людині можливість жити морально, розумово та духовно, зростати, бути щасливою, досягати гармонії та досконалості. Людина, яка робить добро, є такою ж щасливою, як і та, кому вона його зробила. Тому добро завжди пов’язане  з такими чеснотами як чуйність, милосердя, доброчинність, щирість, справедливість. Творення добра та вияв милосердя веде до Царства Божого. За словами святішого отця Бенедикта ХVІ “Лише моя готовність виходити назустріч ближньому і виявляти йому свою любов роблять мене чутливим також і супроти Бога.”[2]

     Вчення про Царство Боже розкриває Ісус Христос у “Притчі про гірчичне зерно”. Він порівнює Царство Боже з гірчичним зерном, вказуючи на те, що найменше зернятко стає більшим за всі рослини. Підкреслюючи контраст між зернятком та великим кущем, Ісус таким чином  підкреслює таємний ріст Царства Божого та його майбутню могутність і славу перед земними царствами.

    Притча про доброго Самарянина – приклад для наслідування

        Вся моральна наука Христа і Його Церкви вміщується у двох заповідях любові до Бога і ближнього. Неможливо любити Бога і в той же час не мати милосердя до ближнього, бо тільки ділами милосердя можемо довести, що любимо Його. Приклад справжнього милосердя подає нам Христос в “Притчі про доброго самарянина” (Лк. 10,25-37).

      Милосердний самарянин є прикладом який ми, за велінням Божим, повинні наслідувати. Їдучи з  Єрусалиму до Єрихону, самарянин при дорозі наштовхнувся на невідомого чоловіка, який був пограбований та побитий розбійниками. Підійшовши до нещасного, самарянин не вагаючись перев’язав йому рани, потім обережно посадив на свого осла і привіз до найближчого заїжджого двору. Наступного дня, збираючись у подальшу дорогу, він дав господареві гроші, щоб той потурбувався про хворого незнайомця. Мимоволі у душі кожного, хто слухає цю притчу, здіймається глибока симпатія до цього самарянина.  “Це піднесене почуття любові до людини незнайомої й чужої, вільне без будь-яких корисливих міркувань і рівне самопожертві, − ось у чому краса і велич його подвигу. Саме в цьому й полягає істинний дух християнської любові”[3]– зазначає    о. Т. Барщевський. Самарянин, очевидно, не вважав, що робить щось надзвичайне, а робив так, як підказувало йому його сумління. Ідучи за природним покликом серця, самарянин виконав найвеличнішу заповідь − Заповідь Любові. Патріарх Київський і всієї Русі - України Філарет наголошує: “Самарянин не питався, хто є поранений, і його поміч була безкорислива, щира і конкретна.”[4] Він зовсім не знав того нещасного чоловіка, якого знайшов на дорозі. Тому він міг спокійно залишити його і байдуже проминути, як це зробили юдейський священик  і левіт, як робить багато хто в сучасному світі. Адже, залишивши нещасного, самарянин уникнув би багатьох клопотів і турбот, зберіг би час і гроші. Але він так не вчинив, а поспішив допомогти страднику. Ісус схвалює вчинок самарянина. Це зрозуміло з відповідей, які Він дав законовчителеві: “… роби це й будеш жити” ( Лк. 10,28), “Іди і роби так само” (Лк. 10,37).

       Розповідаючи притчу, Ісус на прикладі вчинку самарянина, подає приклад поведінки до наслідування. Чому саме самарянин? Адже самарян вважали нечистими. “Йдеться тут про ще одну полемічну ноту: Доброта не має границь, стверджує Ісус, і приклади для наслідування знаходяться і там, де ми їх не очікуємо”.[5] Тому не можна ділити людей на добрих і злих. Нас обурює поведінка священика і левіта. Проте вони вважали, що вчинили правильно, адже для служителів храму приписано зберігати чистоту, тоді як кров робить їх нечистими. Законовчитель, що слухав Ісуса, мабуть, також вважав, що священик і левіт зробили те, що і мали зробити. Але чи так воно? Вибираючи постаті священика і левіта негативними, Ісус показує, що Бог вимагає від людей чистоти не від крові пораненої людини, а від гріха, від несправедливості. “ Він не робив різницю щодо етнічної та релігійної приналежності. Він керувався іншим законом, який називається любов. Велика сила цього закону змусила навіть євангельського законника визнати, хто з трьох осіб виявив милосердя.” [6]

    Притча про милосердного самарянина показує нам, що для виконання Заповідей Господніх немає відмінностей між людьми ні релігійних, ні конфесійних, ні національних, ні соціальних: усі люди в цьому відношенні повинні бути рівними для нас. Усі, хто потребує нашої допомоги, є нашими ближніми. І навіть коли допомоги потребує наш ворог, то, возлюбивши його, ми робимо його своїм ближнім. Притча дає зрозуміти, що ближнім є будь-яка людина, яка потребує допомоги.

Ми піклуємось про близьких для нас людей за спорідненістю або дружбою. Таке відношення уже само по собі винагороджується, бо оплачується взаємно. Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет зазначає, що “любити всіх без винятку, хто потребує нашої допомоги, близьких і далеких, добрих і злих, а тим більше своїх ворогів − ось істинна, благодатна  любов, до якої нас закликає Ісус Христос. Така любов вища за природнi сили людини. Вона − властивiсть Божественна i є вiрним показником присутностi в душi благодатi Святого Духа.”[7]

      В притчі “Про милосердного самарянина” Ісуса мало цікавить питання законовчителя (“хто є ближній?”), даючи зрозуміти як треба поводитись стосовно ближнього. “Йдеться, властиво, про те, щоб черпати із нескінченної Божої любові – підтримуючи з ним інтенсивні відносини в молитві – сили для того, щоб щоденно конкретно турбуватися, на зразок Милосердного Самарянина, про осіб, зранених тілом і духом, які просять про допомогу, також і тоді, коли це невідомі особи і позбавлені засобів.” [8]

Христос нас вчить як треба любити ближнього i в чому ця любов має виявлятися? “Полюби ближнього твого, як самого себе”. Ось чітка i зрозумiла вiдповiдь Бога.  Адже хто з нас не любить сам себе i бажає собi лиха? Ми  прагнемо до щастя, шукаємо радість i уникаємо страждань, − одне слово, турбуємося про свiй добробут. Чи не в цьому проходить усе наше життя вiд народження i до смертi? Необхідно ж робити так само i стосовно iнших людей, зовсiм для нас чужих. Нехай їхнє щастя, їхнi iнтереси будуть для нас так само дорогi й близькi, як нашi власнi. У цьому полягає розв'язання життєво важливого питання.

“Хоч самарянин надає тільки матеріальну допомогу, притча не виключає тлумачення і на духовному рівні.”[9] – говорить о. Шурко Ю.   Ми радiємо своїм успіхам i тужимо, коли спiткає нас горе. Тож необхідно також радiти чужiй радостi i спiвчувати чужому горю так, немов це стосується нас особисто. Ми ситi, вдягненi i взутi, не знаємо самотностi й не розумiємо, як тяжко терпiти цi злидні. Христос пропонує нам увійти серцем у стан того, хто потребує допомоги; в думцi поставити себе на його мiсце i допомогти йому так само, як допомагали б собі. Нас має проникнути милосердя самого Бога. “Його можна отримати серцем убогим і лагідним, і передавати іншим людям, адже Святий Дух сходить, коли ми стаємо ближніми будь-якої пораненої людини”.[10]

 Любов до ближнiх навертає i до нас любов Божу, а без неї немає доступу в Царство Боже. Сама тiльки вiра без любовi не врятує людину. Без любовi вiра мертва i, як пустий звук, пропадає безслiдно. Суха, черства душа не здатна до спiвчуття ближнiм, не знайде вона спiвчуття i до себе на судi Божому. На неї чекає там одна невблаганна суворiсть Божа. За словом ап. Якова, “немилостивий суд тому, хто не творив милостi” (Як. 2,13).

У притчі “Про Доброго Самарянина” чітко продемонстровано, що єдиним, правдивим джерелом любові до ближнього є навернення, але правдивий сенс притчі зазначено в Христовому питанні: “Котрий же з цих трьох на думку твою був ближнім тому, хто попався розбійникам?” Так Господь навчає книжника, що питання, яке поставив цей чоловік, як відмовку, радше мало звучати таким чином: “Чи я є його ближнім?”[11]  Поставлене таким чином питання дає змогу законовчителю побачити себе запрошеним навернутися, змінитися. Христос дає нам зрозуміти, що “правдивою проблемою є те, що я маю стати ближнім кому-небудь, знищити перешкоди і відмінності, що я маю в собі і що побудував зі зовні себе.”[12]

У цій притчі Ісус сказав нам, що кожна людина, як той самарянин, повинна допомагати іншій людині у всіх її потребах, повинна відчути себе ближньою, небайдужою, бути готовою завжди прийти на допомогу потребуючому, хто б він не був. Христос вчить нас виявляти співчуття і милосердя до ближнього, щоб ми могли сподіватись милосердя від Бога − “милосердні … зазнають милосердя” (Мт. 5,7).

Професор Львівського національного університету ім. Івана Франка В. Мельник зазначає, що  Ісус у цій притчі розказав і про Себе. Так як багато юдеїв, особливо їх вожді, не сприймали Ісусового Вчення, нехтували Ним і відкидали Його. Воно, по суті, потрапило в біду, як той побитий та зранений чоловік. Священик і левіт почувши Божу Істину відкинули її, заперечили, непомітно пройшовши мимо (не допомогли пораненому). Єдиний, хто прислухався до Вчення, – це самарянин, котрий сам вважався відкинутий у очах юдеїв. На мою думку саме це і стається, коли не юдеї, а самаряни, чи навіть погани, швидше сприймають Євангельські Заповіді любові до ближнього.

З іншої сторони, В. Мельник вбачає в образі  самарянина Самого Ісуса Христа. Христос, як цей самарянин, Сам був знехтуваний вождями Ізраїлю, але  намагався і робив добро людям, завжди і у всьому допомагав їм, ніколи не відмовлявся чинити добро. “Через все земне життя Ісуса Христа червоною ниткою проходить ідея допомагати людям, котрі гинуть, як той поранений, врятувати всіх нас від гріха, направити нас на істинний шлях, угодний Богові.”[13]

Отже, ближнім для всіх нас був, є і буде Сам Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос, Котрий стільки натерпівся від фарисеїв та книжників, прийшов на землю визволити нас від гріха, спасти нас, зневаживши Себе і переживши за нас невиносні муки. Святіший отець Іван Павло ІІ наголошує: “Христос, ставши для людей одночасно зразком милосердної любові до інших, більше ділами, аніж словами, проголошує заклик до милосердя, що є одним із суттєвих складників євангельського звичаю”.[14]

   Притчею “Про доброго самарянина” Ісус запрошує нас робити вибір любити Бога і ближніх. “Йдеться, властиво, про те, щоб черпати із нескінченної Божої любові – підтримуючи з ним інтенсивні відносини в молитві – сили для того, щоб щоденно конкретно турбуватися, на зразок Милосердного Самарянина, про осіб, зранених тілом і духом, які просять про допомогу, також і тоді, коли це невідомі особи і позбавлені засобів.”[15] Кожна людина особисто приймає рішення любити, дбати, прощати та допомагати іншим. На відміну від священика і левіта самарянин вирішив допомогти незнайомому. Христос схвалює його рішення.

Часом ми зустрічаємо нещасливих людей, котрі потребують нашої допомоги. Ми можемо вирішити полегшити їх долю, або не перейматися нею. Але ми повинні усвідомити, що кожен наш вибір, добрий чи злий, впливає не тільки на інших, але й на нас самих. Вибираючи добро, ми слідуємо настановам Ісуса Христа. Ісус закликає нас брати за приклад доброго самарянина, робити так як він. Навіть більше: “Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі” (Мт. 5,16). Нас має проникнути милосердя самого Бога. Його можна отримати серцем убогим і лагідним, і передавати іншим людям, адже Святий Дух сходить, коли ми стаємо ближніми будь-якої пораненої людини.[16]

     Аналогія між земним життям людини та Царством Божим у притчі “Про гірчичне зерно”

Хоч важко буває приймати людині рішення, але вона має підмогу − голос власного сумління, голос Божий в душі людини. Людина повинна вповні віддатись цьому голосу, слухатися його. Може трапитись, що на її вибір вливатимуть різні чинники (спокуси, оточення), але все ж таки останнє слово завжди залишається за нею. Жодна ціль не освячує засобів і вчинків. Людина розуміє, що добре, а що зле; зважує всі “за” і “проти”, а тоді робить свій вибір. Добро − це життя, а зло − це смерть. Вибираючи добро, людина вибирає спасіння, Царство Боже. Про  це Ісус Христос навчає у притчі “Про гірчичне зерно”.[17] 

Починаючи розповідати цю притчу, Ісус поставив Собі риторичні запитання: “До чого прирівняємо Царство Боже? У якій притчі ми його представимо?” Відповідаючи на них, Ісус яскраво висвітлив:

– Царство Боже – як те гірчичне зерно, яке, взяв чоловік і посіяв у своєму саду. Гірчичне зерно, як відомо, найдрібніше за всі земні насіння і таке дрібнесеньке зерно сіється в землю. А посіяне мізерне гірчичне зерно виростає і стає більше понад всі зілля, стає деревом, і пускає такі великі гілки, що в тіні його може кублитися птаство небесне. (Мр. 4, 30 – 32;     Мт. 13, 31 – 32; Лк. 13, 18 – 19).

Розпочинаючи розмову запитаннями Ісус намагається зацікавити слухачів проблемою, дати їм можливість знайти “точки поєднання” між їхнім досвідом і Божим Царством. Він відкриває таїнство Божого діяння через переконливу дійсність, яку можна засвідчити: “Для Ісуса основним завданням було допомогти відкрити нам аспекти суміжності між нашим досвідом і Царством”[18] Саме на це вказують Його слова, вчинки та різні форми Його образного висловлювання. Краса поєднання Ісусового об’явлення полягає в тому, що Він говорить про Бога і людину разом, про одного в іншому. Об’явлення Ісуса в притчах дає можливість показати, яким має бути життя християнина. Аспекти суміжності подаються як натяки, а не видіння. Царство і життя зустрічаються, а не ідентифікуються. Між ними можна провести паралель подібності, а не ідентичності.

У цій притчі Ісус Христос зрівняв Царство Небесне з гірчичним зерном. Ця подібність зосереджена на контрасті між малим зерном і великою рослиною, скромністю на початку і розміром кінця. Адже,  гірчичне зерно дуже мале: до 760 гірчичних зерен важать 1 грам. Чорна гірчиця, хоч й однорічна злакова рослина, але росте дуже швидко. З такого маленького зерна за один сезон виростає кущ до 4 – 5 і більше метрів висоти, на її гілках полюбляє гніздитися птаство, яке клює ці зерна і любить тінь.

Ріст рослини Ісус ототожнює з розвитком Божого Царства. Зерно − Слово Боже, засіяне в серці людини, проростає і розвивається. Але, метою притчі не є потішити віруючих, що живуть сьогодні без сенсу, запевняючи їм чудове майбутнє. Погляд на майбутнє є для того, щоб пояснити приховане позитивне значення сьогодення. Не можна зрозуміти сьогодні, не дивлячись у майбутнє, так само, як не можна зрозуміти якість насіння не побачивши дерева. Тільки треба усвідомити, що саме насіння дає силу дереву, а не навпаки. Дивлячись на дерево, можна зрозуміти, яку силу зерно має в собі. “Між величністю майбутнього і мализною сьогодення існує певний зв'язок. Контраст, підкреслений притчею, не позначає переривання, але пояснює природу зв’язку”[19]– підкреслює о. Барщевський. Тому розглядаючи притчу, потрібно брати до уваги і контраст і зв'язок.

Контраст між маленьким гірчичним зерном і великою рослиною може символізувати контраст між непомітним і мало відомим нам, таємничим Царством Божим, про яке ми дізналися з уст Ісуса Христа і тою величністю, красою і багатством Царства Божого, яке побачать ті, хто увійде до Нього за свої заслуги у тілесному земному житті. Вони довідаються, що Царство Боже неперевершене і не має жодного аналога серед земних царств. А з часом Воно буде розростатися й притягувати багато віруючих.

“Небесне птаство, мабуть, колоритно символізує цю незрівнянну велич Царства Божого, а можливо, птаство символізує тих язичників та іудеїв, котрі прийняли християнство і потраплять до Царства Божого”[20], або духовне процвітання й багатство, характерне для християнства. Нам це невідомо, бо Ісус цієї притчі про гірчичне зерно не розтлумачив, а якщо й розтлумачив Своїм учням, то євангелисти не записали цієї інтерпретації.

Але, навіть не маючи роз’яснення Ісусом Його притчі, кожен може уявити, як Царство Боже розростається, поширюється і обіймає всі народи, хоч початки Його майже непомітні. Так само, як розглядаючи дерево ми розуміємо силу його насіння, уявляючи Царство Небесне, ми повинні побачити ту “насінину”, з якої Воно виростає. Зерно гірчиці − Слово Боже, засіяне в серці людини, любов до ближнього, добрі вчинки, діла милосердя, безкорислива жертва, щирість, доброта. Щодня ми маємо нагоду робити багато хоч маленьких, але добрих справ. Подібно до того, як з найменшої зернини може вирости велика рослина, маленький добрий вчинок людини може дати згодом великі добрі плоди.  

В притчі “Про гірчичне зерно” “говориться про людський вибір між добром і злом, який стосується всіх людей, незалежно від їх конфесійної приналежності.”[21] Вона показує вирішальну  вартість звичайних речей, скромних і щоденних. Зерно гірчиці є найменше з усіх зерен на землі. Так само і Царство Боже є чимось, що найменше на землі. Ісус показує нам, що прийде день, коли найменше стане найбільшим. Ми не спостерігаємо сам процес росту рослини, але ми бачимо його результат. Ми не спостерігаємо за ростом Царства Божого, але ми можемо очікувати результат наших діянь. Нам важливо знати, що Царство росте. І чим більше добрих справ ми робимо, тим більше розростається Боже Царство, де ми будемо мати своє місце…та інші разом з нами.

Бібліографія

1.              Барщевський Т. Євангельські притчі: конспект лекцій для слухачів курсів християнської етики та катехитів. − Л: Львівська богословська академія катехично-педагогічний інститут, 2002.

2.              Енцикліка Deus Caritas est Святішого отця Бенедикта XVI єпископам, священикам, дияконам посвяченим особам і вірним мирянам про християнську любов. http://lib.ugcc.org.ua/2006/10/23/deus-caritas-est/

3.              Енцикліка Святішого Отця Івана Павла ІІ до єпископів Католицької Церкви. Бог багатий милосердям. – Л.: Свічадо, 2000.

4.              Корбон Ж.  Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007.

5.              Бриндак  І . Притча про гірчичне зерно. − Режим доступу:  http://www.sde.org.ua/zmi/zlus/item/2199-prytcha-pro-girchychne-zerno.html

6.              Мельник В. Притчі Ісуса Христа. − Режим доступу:   http://www.prytyska.kiev.ua/content/view/594/30.

7.              Сурожський А. Притча про милосердного самарянина. Проповідь.  − Режим доступу:    http://hram.lviv.ua/1739-nedilja-25-ta-pislja-pjatdesjatnici.-pritcha-pro.html

8.              Щурко Ю. Роздуми до Слова Божого на 25-ту неділю після П’ятидесятниці. − Режим доступу:  http://www.credo-ua.org/2011/12/55278

9.              Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Проповіді. − Режим доступу: http://hram.lviv.ua/bible/1036-pro-miloserdnogo-samarjanina-jak-priklad.html.

10.         Послання Святішого Отця Бенедикта XVI на ХХІ Всесвітній День Хворого. − Режим доступу: http://catholicnews.org.ua/poslannya-papi-benedikta-xvi-na-khkhi-vsesvitnii-den-khvorog#point

11.         Огар Т. Притча про милосердного самарянина. . − Режим доступу: http://www.sv-paraskeva.if.ua/index.php/component/content/article/1-c-news/336-parable-of-the-good-samaritan-11

12.         Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Українське Біблійне Товариство, 1994.

13.         Слободськой С. Закон Божий: підручник для сім’ї та школи. − К.: Фентезі ЛТД, 1996.

14.         Шаллер Д.  Книга книг. Короткий вступ до Біблії.− Київ, 2007.

---

[1] Енцикліка Святішого Отця Івана Павла ІІ до єпископів Католицької Церкви. Бог багатий милосердям. – Л.: Свічадо, 2000.

[2] Енцикліка Deus Caritas est Святішого отця Бенедикта XVI єпископам, священикам, дияконам посвяченим особам і вірним мирянам про християнську любов. http://lib.ugcc.org.ua/2006/10/23/deus-caritas-est/

[3]О. Барщевський Т. Євангельські притчі: конспект лекцій для слухачів курсів християнської етики та катехитів. − Л: Львівська богословська академія катехично-педагогічний інститут, 2002.

[4] Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Проповіді. − Режим доступу: http://hram.lviv.ua/bible/1036-pro-miloserdnogo-samarjanina-jak-priklad.html.

[5] Див. о. Барщевський Т. Євангельські притчі: конспект лекцій для слухачів курсів християнської етики та катехитів. − Л: Львівська богословська академія катехично-педагогічний інститут, 2002.

[6] Пор. Огар Т. Притча про милосердного самарянина. . − Режим доступу: http://www.sv-paraskeva.if.ua/index.php/component/content/article/1-c-news/336-parable-of-the-good-samaritan-11

[7] Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Проповіді. − Режим доступу: http://hram.lviv.ua/bible/1036-pro-miloserdnogo-samarjanina-jak-priklad.html.

[8]Див. Послання Святішого Отця Бенедикта XVI на ХХІ Всесвітній День Хворого. − Режим доступу: http://catholicnews.org.ua/poslannya-papi-benedikta-xvi-na-khkhi-vsesvitnii-den-khvorog#point

[9] Щурко Ю. Роздуми до Слова Божого на 25-ту неділю після П’ятидесятниці. − Режим доступу:  http://www.credo-ua.org/2011/12/55278

[10]Див. Корбон Ж. Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007.

[11]Пор. Шаллер Д.  Книга книг. Короткий вступ до Біблії.− Київ, 2007.

[12]Див. о. Барщевський Т. Євангельські притчі: конспект лекцій для слухачів курсів християнської етики та катехитів. − Л: Львівська богословська академія катехично-педагогічний інститут, 2002.

[13] Пор. Мельник В. Притчі Ісуса Христа. − Режим доступу:

   http://www.prytyska.kiev.ua/content/view/594/30

[14] Енцикліка Святішого Отця Івана Павла ІІ до єпископів Католицької Церкви. Бог багатий милосердям. – Л.: Свічадо, 2000.

[15]Див. Послання Святішого Отця Бенедикта XVI на ХХІ Всесвітній День Хворого. − Режим доступу: http://catholicnews.org.ua/poslannya-papi-benedikta-xvi-na-khkhi-vsesvitnii-den-khvorog#point

[16]Пор. Корбон Ж. Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007.

[17] Див. Слободськой С. Закон Божий: підручник для сім’ї та школи. − К.: Фентезі ЛТД, 1996.

[18] Пор. о. Барщевський Т. Євангельські притчі: конспект лекцій для слухачів курсів християнської етики та катехитів. − Л: Львівська богословська академія катехично-педагогічний інститут, 2002.

[19]О. Барщевський Т. Євангельські притчі: конспект лекцій для слухачів курсів християнської етики та катехитів. − Л: Львівська богословська академія катехично-педагогічний інститут, 2002.

[20]Див. Мельник В. Притчі Ісуса Христа. − Режим доступу:

   http://www.prytyska.kiev.ua/content/view/594/30.

[21]Див. Бриндак І. Притча про гірчичне зерно. − Режим доступу:  http://www.sde.org.ua/zmi/zlus/item/2199-prytcha-pro-girchychne-zerno.html